Ви тут: ГоловнаНовиниВійнаЦе - моє рішення, і я готова максимально викладатися для армії та України, - Юлія Євдокимова

Це - моє рішення, і я готова максимально викладатися для армії та України, - Юлія Євдокимова

Четвер, 17 листопада 2016 12:07

Бути відповідальним перед близькими, суспільством, країною - саме це почуття виховала в нас Революція Гідності. Воно керувало вчинками багатьох, народжуючи громадян нової формації для українського суспільства. Перероджуючись, люди ставали волонтерами, бійцями, журналістами, блогерами, змінювали свої професії, свої життя. Саме такі люди - захисники прав і свобод, саме вони стоять на захисті країни.
Сьогодні нашим співрозмовником буде Юлія Євдокимова, молодший сержант ВСУ, виконуючий обов'язки начальника медпункту 2-го батальйону 72-ої Гвардійської окремої механізованої бригади. За останні роки вона була добровольцем, волонтером, прес-секретарем і, нарешті, - солдат-доброволець ЗСУ. Нині Юлія несе свою службу на Сході. Спілкувалися у вільні хвилини.

Ред: Зараз ранок. Найспокійніше час. У нас є трохи часу для розмови. Ми познайомилися з тобою на Майдані в лютому 2014-го. Ти була в Першій сотні Самооборони Майдану. Три роки тому почалася Революція Гідності. За цей час можна було з іншого боку подивитися на ті події. Чи змінилося твоє ставлення до Майдану, його ідей?
Юлія Євдокимова: У Першу сотню Самооборони Майдану я потрапила вже після подій 18-20 лютого. До цього була одним із помічників коменданта в Українському домі. Думаю, не слід дивитися на Майдан з іншого боку. Вишукувати якісь каверзи, переглядати лінію спланованості не тільки організації Майдану, а й смертей наших хлопців - це просто зрадити пам'ять загиблих і те незабутнє відчуття єднання. Можливо, для когось це була хороша політична гра, але для мільйонів людей - це доброта, самовідданість, допомога ближньому і, звичайно ж, Дух Свободи. Його вже ніколи і нічим не приглушити, як і ідеї Майдану.

Ред: Практично вся сотня після початку російської агресії 2014-го виїхала на Луганщину. Це був перший досвід. Зараз до «Айдару» неоднозначне ставлення. Що для тебе означають слова «Айдар» і «Щастя» (населений пункт - ред.)?
Юлія Євдокимова: Нині дуже багато хлопців з «Айдару» служать у різних частинах ЗСУ. Час від часу ми бачимося то в потягах, то на дорогах Донеччини чи Луганщини. І - так! Тепер ми по різних підрозділах, але «Айдар» назавжди залишився в серці кожного. Адже на самому початку не було розборок, не було купи бруду по телеканалах. Було лише бажання захистити своїх близьких і рідних. І що б не трапилося, і як би не склалося в нас життя в нових підрозділах, для перших айдарівців, для мене слова «Айдар» та «Щастя» - це назавжди. Це півжиття за кілька місяців зі сльозами і сміхом, з радістю і горем.

Ред: Наприкінці 2014-го ми з тобою вже зустрілися в Майдан Прес Центрі як із прес-секретарем депутата і комбата Сергія Мельничука. Великі акції протесту біля МОУ, численні прес-конференції... Чи стала ти успішним PR-менеджером, прес-секретарем? Чи були ще проекти? Цей час був для тебе пошуком сенсу життя в суспільстві без війни?
Юлія Євдокимова: Насправді досвід роботи з нардепом - це, скоріше, продовження війни, ніж спроба втекти від неї. Тим більше - робота з першим комбатом «Айдару». Це постійний зв'язок із хлопцями з передової, організація для них волонтерської, юридичної допомоги, безліч інших аспектів. Взагалі будь-яка робота, дотична до української політики, - це таке кабінетне ведення бойових дій. Для оцінки масштабу досить подивитися кілька вечірніх ток-шоу або сесію Верховної ради. Мені подобалася моя робота. Та воювати легше в армії: тут ти хоча б точно знаєш, хто твій ворог і що не буде пострілу у спину.
Оцінювати свою роботу я, звичайно, не візьмуся. Нехай це роблять інші. Досвід був корисний і дуже потрібний, як і в інших проектах, наприклад, "Герої незалежної країни" - фестивалю, організованого спільно з іншими волонтерськими організаціями на День Незалежності 2015-го.

Ред: Торік на своїй сторінці в соцмережі ти почала публікувати вірші. Творчість допомагає тобі долати життєві труднощі, передавати переживання?
Юлія Євдокимова: Я і раніше писала вірші, але ніде їх не публікувала. Безперечно, це допомагає: щось накопичується, ти вихлюпуєш рядки на папір і - на душі якось легше. Не завжди це мої особисті емоції. Буває, це побачене, підглянуте, іноді - розказане кимось. Час від часу запитують: а є щось не про війну, не про фронт. Ну, іноді буває... Та зазвичай відповідаю: як війна закінчиться, так відразу й піде про щось інше.

Ред: Минуло півтора року, і ти знову в камуфляжі. ЗСУ, 72-а бригада, медчастина. Ти залишила вдома сина, рідних. І - знову там, де стріляють. Що тобою рухає?
Юлія Євдокимова: Щодо камуфляжу - це трохи перебільшено. Я його й під час волонтерства не особливо знімала (посміхається). ЗСУ... Навіть не знаю, як почати. Ну, по-перше, більшість хлопців перших чотирьох хвиль мобілізації і добровольців повертаються назад. Повертаються, бо знають, як не вистачає досвідчених людей. В «учебці» в будь-якій, навіть най- найкращій, тебе такому не навчать. Не скажу, що в мене величезний бойовий досвід, але якийсь таки є. Якщо я знаю, що реально можу допомогти і що мої дії врятують комусь життя, то чому б і ні?
Розповіді ЗМІ про 53 000 контрактників правдиві рівно на половину - контракт таки підписали, але скільки з тих людей поїхали на передову? Скажу з особистого досвіду... В «учєбці» в медроті було близько 200 курсантов. Вгадайте, скільки з них просилися на фронт? Рівно чверть.
Щодо сім'ї. Син уже дорослий (11 років), моя заробітна платня їде додому. Так що - все, як у всіх.

Ред: Розкажи історію, про яку дуже емоційно написав Мартін Брест. Про те, як ти врятувала бійця.

Юлія Євдокимова: Мартін Брест ну дуже емоційно написав (сміється). Ну, прямо вже я врятувала... Було так: хлопці потрапили на розтяжку, і першу допомогу надав санінструктор, який був поруч із ними. Мені залишалося тільки трохи допрацювати і довезти до лікарні. Хлопець був дуже важкий, але тримався. Все було б добре, якби наша «таблетка» («Швидка допомога») від кількості вантажу (двоє поранених, двоє супроводжуючих, два медики і водій, всі у брониках і касках, з автоматами, плюс - два непідйомних медичних наплічники) НЕ перегрілася. Ось тут почалася ну дуже емоційна частина історії (20 хвилин вона тримала хлопця у свідомості - ред.). Нас зустріли, і все вирішилося якнайкраще. Хлопців швиденько доставили в реанімацію. Але емоцій було ... і тут приїхав до нас Мартін...

Ред: Нещодавно ти вийшла заміж. Твій обранець - теж боєць ЗСУ? Як давно ви знайомі? І чому ти обрала саме його? Чи заважає це службі?
Юлія Євдокимова: Про особисте, так про особисте... Знайомі недавно. Теж боєць ЗСУ. Службі не заважає. Не знаю, як про таке розповідати. Це - як у прислів'ї: «Є що згадати, нема чого онукам розповісти». Ми з різних підрозділів. Я поважаю його роботу, а він - мою. І взагалі, я ж в армію пішла, що б заміж вийти (сміється), так що можна ставити галочку «виконано».

Ред: Знаю, що ти вже вдруге в найзапекліших місцях передової. Це рішення патріота чи ти обрала для себе військову кар'єру?
Юлія Євдокимова: Це рішення і крок патріота. У цей період життя я максимально викладатимуся для армії і України. А далі - подивимося.

Алекс Беккер

Переглядів 4033 Останнє редагування Четвер, 17 листопада 2016 12:38

Онлайн трансляція - Актуально

Календар новин

« Травень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31